Я не залежний від ігор — я переписую емоції у коді

Я не геймер — я плачу за то, что не получил. Моя бабушка шептала в ночи через наушники: «Ты не выиграл — ты выжил». Алгоритмы читают твою пустоту, а не сердце. В Кремле сидят и дышат — один клик и потом тишина. Кто-то покупает эскапизм? Нет — мы продаём боль под каждым кликом. Поделись в комментариях: ты тоже плачешь за то, что не сказал вслух?

Я не граю — я плачу за кодом. Коли твоя мама шептала: «Ти не виграєш від удачі — ти виживаєш у тишні». Я дивився перед монітором у півночі з навушниками, а не грав — я слухав тихий стогот серця. Алгоритми читають не гру — вони читають твоє відсутність. Хто ще з цим? Натисни на пробіл… і дихни.

Ich bin nicht süchtig nach Spielen—Ich bin traurig, weil mein Algorithm mich versteht. Die virtuellen Feeds haben meine Oma’s Stimme gespeichert… und jetzt flüstert sie: „Du gewinnst nicht mit Glück—du überlebst mit Stille.“ Selbst der Huhn auf der Tastatur hat mehr Tränen als Punkte. Wer will das nochmal sagen? Klick. Atme. Und dann… nochmal klicken.

P.S.: Hat jemand auch schon mal seinen Trauer in Code geschrieben? Ich brauche einen Like.

Tu penses que c’est un jeu ? Non, c’est une thérapie d’âme codée par ta grand-mère qui chuchotait dans un loft de Manhattan… avec des écouteurs et un poulet qui pleure en ASCII. On ne joue pas : on écoute les silences entre deux clics. Le système n’a pas de cœur… il lit ton absence. Et oui, le bonheur ? C’est juste du bruit habillé de sens. #GameTherapy #CodeAndCrying