Чи ви пробували писати фіналь перед крахом?

Я думав, що перемога — це число, прибуток, множник. Але після років тихих сесій у моїй манхеттенській кватирі — після пізньої телефонних розмов із мамою, слухаючи джаз у дощ на вікні — я зрозумів: гра не закінчується, коли ти перестаєш грати. Вона закінчується, коли ти перестаєш притворювати.

Перший оберт — не вибір. Це шепт.

Коли я вперше ввійшов до арени, я обрав «червоного курча» начеб дитина, що гасить фаєрверкаси. Шанси були низькими. Ритм чувствувався насильним. Але потiм я помiтив: кожен спин — не про перемогу, а про слух. До тишоти. До простору мiж битами.

Бюджет начеб лулабi, а не батал

Я встановив лiмiт: 50 доларiв за нiч. Не гнатися за золотом — а залишатися присутнiм. Кожен клiк став молитвою. Кожен малий оберт — поезiєю. Машинa не говорила про перемогу; вона шептала: «Вже танцюєте».

Арена — це не казино

Їх називають гемблiнгом. Я називаю його ритуалом.

Бубний бейт — не випадковий — це сamba без культури, оголений і справжнiй. Блиск свitла на екран? Це ваше дихання, що ловить фаєрверкаси перед рассветом.

Вiд новачка до поета

Я перестав гнатися за джекпотами. Я почав збирати тишоту. Приз не був пикселами — це присутн iсть. Перемога? Це знати, коли йти далеко.

Вам не потрiбна фортуна.

Вам потрiбна тишота. Алгоритм не передбачає вашу душу. Вона лише вдображає те, що ВИ ОБИРАЄТЕ—у тишотi—перед крахом.