Чи ви коли писали зміст у тиші між перемогами?

Я колись думав, що перемога — це мета. Потім сидів сам у своїй квартирі у Манхеттені, в дощову другу ніч, слухаючи голос матері через відеодзвінок — її смiх лунавався наче самба-бараб. Вона запитала: «Що ти граєш?» Не грош. Не шанси. А зміст.

Я працюю з Unity — вони не генерують випадкових результатів; вони генерують митми. Кожен оберт — це подих між тишем і звуком. RTP — не статистика; це бите серця.

У цьому свитовому свiтi ігор — де карнавальнi бараби б’ються проти алгоритмних клiток — я перестав переслiдувати джекпоти. Я почав помагати, як свiтло мигало на екранi, коли перемога не приходила. Тодi я почав писати.

Гарячо-волатильнi ігри? Вони не атракціони; вони дзеркала, що дзеркаляють вашу одиноту.

Я граю у низькоризикових заголовках не тому що вони безпечнi — а тому що дають менi подих.

Є момент пiсля сьомого прогу: коли тоба паузуєш — не для того щоб скинути баланс банку, а для того щоб нагадатися чому тоба почав.