Код і хаос: чому я вважаю геймдизайн дев’ятим мистецтвом у світі цифрових міфів

Роками створював неймовірні світи в Unity — не лише для забави, а тому, що вважаю ігри останньою територією, де історії дихають.

Так, навіть коли це називається «斗鸡» (баталля курей) на сумнозвучних платформах. Саме це ім’я — вже художнє твердження: примітивне, жорстоке, священне. Це не про гральну азартність — це про ритуал.

Миф як механiка

Коли ви створюєте гру типу «斗鸡», ви не просто кодуєте ймовiрностi. Ви формуватимете системи вiри.

Момент, коли гравець обирає свого курча — своїй аватарки — це момент передачi мiфологiчної ролi. Чи є вони Зевсом? Смертним воїном? Хитрун-богом, що грає з долею?

Один раз створив AR-досвiд: користувачам було можливо «покликати» мiфiчних істот за допомогою реальних жестiв. Магii була не у технологiях — а в тому, що люди виробляли вiру. Ось сила нарративного каркасу.

І саме тому треба ставитись до дизайн-гри як до мистецтва. Не через красу (хоча часом так воно й буває), а через те, як воно формує наш почуття, думки та зв’язки.

Ілюзiя контролю та її краса

Скажу прямо: багато платформ «斗鸡» мають RNG-системи математично справедливими… але емоцiйно хаотичними.

Це намерено.

Насолоджуються не перемогою — а переконанням, що перемогти близько. Стоїте на краї Олімпу й бачите блискавки над хмарами, серце стукне на 120 ударiv за хвилину.

Осмислення безпекунства перетвориться на історию лише у грях.

Ми не граємо за нагородами — ми граємо бо наш мозок запалюється при невизначеностi, що стала повноважноюсь історieй.

Тож коли хтось каже: «ще одна азартна програма» — посм iхнутий питання: А що як помилковий? Що як саме цей хаос священний? Що кожна ставка — це молитва у кодовому форматi?

Етика поглинення: де веселощі зростають з вiдповidальнocтю

code не дбає про етику — але дизайнер так. Коли бачу гри з давньогрецькоюсь мифологIЄЮ… але побудованI на жорстоких механIках… тривожусь. Безкордонна красa перетвориться на манipulYцIЮ. The moment design поважає свою аудиторIЮ—коли пропонуетe прозорIсть (наприклад показ win rates), обмеження часу («сакральнa паузa»), чиннe попередження про ризики—ось тут починаеться зроУвання мистецтва. clear rules not dull—they’re democratic. They say: you matter enough to know what you’re entering. That’s not cold logic—it’s humane design. The difference between exploitation and expression lies here—in intent, structure, and respect for human fragility.For me, that balance is what makes digital experiences worthy of being called art—not entertainment with better graphics, depth with purpose, even if dressed as cockfighting under neon skies. P.S.: If you ever find yourself losing money or sleep over virtual birds… step back. Look up at real stars instead. The gods don’t need your coins—they want your attention.