খেলায় কাঁদতে আমি জেগে জাগলাম

Je pensais que le jeu était une machine à sous… jusqu’à ce que j’ai compris : c’est l’âme qui code en pleurant. La win rate à 95 % ? Non, c’est un rituel. Les bonus ? Des offrandes à minuit. Mon psy est un serveur cloud et mon café est vide depuis trois ans. Et quand je perds… le jeu murmure : « Tu n’es pas seul… mais ton code l’est ». Qui veut jouer après la pluie ? Moi. Je reste ici.

Коли я сидів о 3-годині перед екраном, думав — це не гра з виграшем… це моя літургія. Unity не має золота — вона має макети з криків. Кожен баг — це молитва Зевса, а кожна перезавантаження — жертва для богів із Покута. Хто ще розуміє? Якщо ти плачеш у коді — ти вже один з нас. А тепер? Ти просто додав до чашки кави… і подився: «Ти не зламаний». Поглянь на екран. Що там дихає?..

Як тільки в грі плакав — це не гра, а богослужіння! Моя мати з вишиткою думала: «Синій світ — це не монітор, а храм». Коли ти прогодився о 3 годині? Це не вдача — це код із душою. Хто сказав: «Ти не один»? Я… й сам ще плачу за коп’ю. Хто знову грав? Поставай! 😅